Микола Хвильовий — видатний український письменник і поет, чия творчість залишається актуальною й сьогодні. Його поезія поєднує глибокі патріотичні мотиви та тонкі почуття кохання. Часто включають Хвильового вірші у шкільну програму. У цій статті ми розглянемо найвідоміші вірші Хвильового, відзначимо ключові мотиви та стиль, а також звернемо увагу на особливості Хвильового в поезії.
Найвідоміші твори Миколи Хвильового
Микола Хвильовий — один із провідних представників української літератури початку XX століття, чия творчість поєднує соціальну проблематику, психологічну глибину та яскравий художній стиль.
Найвідоміші твори Миколи Хвильового, які стали класикою української літератури:
- «Я (Романтика)»
- «Вальдшнепи»
- «Санаторійна зона»
- «Україна чи Малоросія?»
Вірші про Україну й боротьбу Миколи Хвильового
Нижче представлені найяскравіші приклади поезії Миколи Хвильового, присвячені Україні, її долі та національній свідомості.
З одного боку посіпаки, продажники, кнурці,
А з другого мерці,
Або не хочуть до нас іти з блакитним словом.
О, де ж ти? Де ти, златоустий
Співець індустрій?
Від цукроварні, що леліє
Рясно-зелений погляд поля,
До рудні крок.
І потихесеньку туди, під браму…
Мамо! Мамо!
Ми вже не бачимо твоїх квіток,
А наші груди хочуть ласки…
Ох, ласки-казки
Про життя прийдешнє.
Послухай, весно гуртова!
Наш потяг в небо не погасне —
Він — спіле сонце у жнива,
Того й чекає забуяти,
Як після дощику рілля…
Та хто ж візьметься оспівати
Закинутих хохлів в Донбас?
То ми до вас, коханії брати,—
Бо з музой одружились вже
І з вами підемо туди —
За обрій.
Поле. Шляхи. Могили
і чебреці, чебреці.
Ліс, цукроварні, села,
ніж і одріз у руці.
З братом пішов я в повстанці
(брата тепер нема!
за Перекопом на станції
плакав по нім туман).
Вийшли з оселі, веселі
коні іржали на путь,
грузди озерні далі
у золотім меду.
Хлопці! За вільну волю!
Хлопці-повстанці, в гурт…
й серце забилось пістолем
в темний дубовий мур.
В лісі засіли білі
(ніч за рікою йшла).
Зорі в синяву бились
і витикались на шлях.
Змовкли на мить рушниці.
Був в тім чеканні жах,
й темно-таємною птицею
в небі блукала душа.
Що це? Дух баговиння?..
Брате, я досі там…
Ах мої кінні, кінні
дум моїх буйні жита.
Слово «повстання» таємне
Чув я, як в тирсі давно
Вечір збентежений темний
Скиглив повстання зерном.
В грудях моїх зростала
Хвиля бурхлива — живець,
Подих скорботи невдалий
Здатний не був вже на герць.
Також схопив я повстання
В жвавих ланах громовиць,
Чув я повстання в зітханні
Кволих байдужих телиць.
Щось ще гойдається в думці —
Що? Небезпека, не варт?
Солодко вмить перегнуться,
Щастя підхопити вжарт.
Слово «повстання» палюче,
Блискавка грізна, зросло —
Бачиш, як певно, жагуче
Світ обгортає крилом?..
Хвильовий: вірші про кохання і романтику
У цій добірці зібрані вірші Миколи Хвильового, в яких автор передає почуття любові, ніжність та романтичні переживання.
Ми проходили повз шахти…
Ми — любовниця і я.
Сонце грало на сопілку,
грало липко на сопілку —
ліденцеву.
Я за руку її взяв,
й наші очі упірнули
в легіт.
Ах, як легіт засміявсь
і бузково, і тендітно,
коли дзвінко біля серця
на пляшках хтось вибивав.
І звернули ми на стежку
…чи то в сонце увійшли?
— Розкажи мені, соколе,
про світанок?
…над криницею світанок,
а навколюшках бори…
Метушилася заграва;
в спогад бив прозорий шлак,
леопардило м’язами —
я як криця був міцний,
а вона тополю знала,
що, струнка, весніла десь…
Ми проходили повз шахти —
Ми — любовниця і я.
На вулиці свято —
у вікнах дівчата
з хлопцями заводськими
ще й за рученьки взялись.
— Ой куди ж ми йдемо,
парубки кремезні?
— У завод! У завод!
— Ой хотілось, любії,
на лани широкії
в квітах поринать!
— Ні! Туди не хочемо:
що-на! завовтузилось —
ми йдемо кувать…
Одказали хлопці
й потягли за рученьки
молодих дівчат.
І затихла вулиця…
де оселі туляться
до повільних хвиль.
А на брамі мрійними
золотими дзвонами
проросла блакить.
Найкращі вірші Хвильового
Представляємо підбірку найвідоміших та найцінніших віршів Хвильового, які демонструють його талант, майстерність і глибину емоцій.
Народна пісня
Ой зацвіла папороть,
зацвіла
на Купала в темряву
між дерев.
А у лісі реготом
лісовик
прокидає шелести
і жахи.
Ой як хочеться, хочеться
взяти скарб —
ті червінці-блискавки
під дубком.
В позолоту кралею
уквітчать
це життя сучаснеє,
що скиглить.
Ой зацвіла папороть,
зацвіла.
Та не в казці жити нам,
а в борні!.
Смуток
В зелених композиціях сьогодні ріс,
а потім довго з корпусами,
з міськими корпусами розмовляв.
І руки бліді, наче місяць.
…його, його далекий сніп!
до мене геній простягав
— то Леонтовича зелений,
зажурний, як осінній дощ.
Журба, турбота, і сум, і смуток…
вклоняюсь вам!
Люблю у полі, на могилі
стояти в вечорах
і прислухатись, і молитись
тому, що там маячить ледве,
коли далеко на селі
перекликаються собаки…
То в композиціях зелених
росте мій дух
— гармонія істоти.
…В зелених композиціях сьогодні ріс….
***
У полі тиша — літній день.
Кургани, далі — легіт.
Куди дорога нас веде
Крізь океани спеки?
Йдемо. Марія у вінку,
І я, такий химерний,
все далі й далі за ріку,
Що у безмежність верне.
Прийдемо ми? Так, певний я.
А сонце дзвонить в хмарах.
Та все біжить, спішить рілля
Та фаркають примари.
Тіні
В серпанках вечори проходять біля вікон,
за пічкою квилить сіренький смуток.
…Сьогодні дико…
…Тіні, падають тіні.
Свист нагая Тьєра,
Хлопці! Скоріш на коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Жах.
Зав’юшилось обличчя кров’ю
…на ярмарці колись.
Чого ж ти, ніч, не сплянтувала брови?
Чого?
Темно, в голубих проваллях мряка,
Я казками снити захотів,
а небо найнялось напевне плакать…
Старчихою — торбинка з сухарем,
із зморшками турботи на чолі
звернула доля на тернисту путь,
А там, а там
уже ідуть,
ідуть, ідуть.
Куди?
Інтимно так колись приплили і відплили,
плескалися моря… ой, човен мій нірець!..
…Тіні, падають тіні.
Свист нагая Гьєра,
Хлопці! Скоріш на коні!
Коні!
Коні!
Коні!
Жах.
За зеленим гаєм
покотився стріл,
Хмари-зграї
Дим.
Тумани у лузі,
по ланах.
Ну-бо, ще раз вдарте —
— Бах-ба-бах!
Розстріляли поле,
розкидали цвіт…
а бандура в зорях
у руці.
І криваве море,
бездоганний сміх
налива повітря
фарбами весни.
Ще раз покотився
від гармати стріл…
і тікає морок
стовбурами… дим…
Дощовитий день пітьмою накривався
І плазував туди-туди, в кубло,
І в спину встромлено нахабному ворязі
Раптове сонячне жало.
Сорочка зараз не співає,
І лише згадую, як міх
Поліз в горно, куди — не знаю.
А відтіля — тріскучий сміх…
Нічого! Наче й не примітив.
І дощ, і день — як не було…
А проте з неба сірі свити,
Щоб завтра сонце аж… гуло!..
Ой зацвіла папороть,
зацвіла
на Купала в темряву
між дерев.
А у лісі реготом
лісовик
прокидає шелести
і жахи.
Ой як хочеться, хочеться
взяти скарб —
ті червінці-блискавки
під дубком.
В позолоту кралею
уквітчать
це життя сучаснеє,
що скиглить.
Ой зацвіла папороть,
зацвіла.
Та не в казці жити нам,
а в борні!
У підсумку, творчість Миколи Хвильового залишила яскравий слід в українській літературі. Миколи Хвильового вірші поєднують патріотичні мотиви та глибокі переживання кохання. Його стиль, образність та емоційна насиченість підтверджують, що Микола Хвильовий поезія — це не лише урок літератури, а й цінний досвід для всіх, хто хоче відчути душу.
