Ромашка — ніжна й водночас проста квітка, яка завжди асоціюється з чистотою, світлом та теплом літа. Вона надихає поетів і письменників, стає символом щирості та кохання. Саме тому вірш про ромашки завжди звучить особливо щиро й чуттєво. У цій добірці зібрані найкращі вірші про ромашки українською мовою, які передають красу цієї квітки та її символічний зміст.
Ромашка — ніжна й водночас проста квітка, яка завжди асоціюється з чистотою, світлом та теплом літа. Вона надихає поетів і письменників, стає символом щирості та кохання. Саме тому вірш про ромашки завжди звучить особливо щиро й чуттєво. У цій добірці зібрані найкращі вірші про ромашки українською мовою, які передають красу цієї квітки та її символічний зміст.
Гарні вірші про ромашки
Ромашка — символ ніжності та чистоти, тому поети так часто присвячують їй свої рядки. У цьому розділі зібрані гарні вірші про ромашки, які передають красу природи та легкість літа.
Милуюсь квітами, вони всі ніжні,
Красиві, різнобарвні, запашні!
А серед них ромашки дивовижні,
Вони найбільше до душі мені.
Великі, що не вмістиш й на долоні
І білосніжні… Ах, краса ж яка!
Цвітуть собі у парку на газоні,
Це для людей, мов посмішка м’яка…
Вітають всіх і сонечком сміються,
Що між пелюсток ясно виграє.
Дивлюсь на них і щось мені здається,
Що загадка в них дивовижна є.
Бо все життя приваблювати вміли,
Та ніжність і красу свою несли.
Ми квіти ці з дитинства полюбили
Й віночки з них привабливі плели.
Вони завжди усіх нас дивували,
Бо ціле літо у полях цвіли
І силу та натхнення нам давали…
Ми поміж квіт мужніли і росли.
Ромашки — незвичайні квіти,
Зіниці Божі на землі.
Приємно їх ось так зустріти
Десь в полі на тонкім стеблі.
Їх простота усіх вражає,
Хоч не троянди дивоцвіт,
У серце кожне западає —
Краса та тішить увесь світ.
Нам пам’ятати б особливість,
Коли їх хтось із нас знайде,
Що в простоті — найбільша щирість,
Тоді й життя не підведе.
Невинні ромашки загублені в полі,
Духмяний віночок нездійснених мрій.
Попали під жорна жорстокої долі,
Заплетені в коло невтішних подій.
Вони проростали під небом на полі
В яскравому світлі липневого дня,
Але їх зірвали, жбурнули додолу,
Отак для утіхи, на смерть, навмання.
Лежать білі квіти в небес під ногами,
Зів’яли під сонцем тонкі пелюстки,
А так би зростали на волі віками
Та тішили око цвітінням своїм.
У великому натхненні
побіжу до тебе в гості
понадкушувать цілунки,
попідслухувать торкання,
тихе-тихе шовковисте
шарудіння двох долонь.
У великому натхненні
танцюватиму, як дощ,
повитоптую зелені
паростки всіляких зваб.
Лиш одне туге стебельце
із розкішним білим цвітом
піднесу до вуст чудових
для палкого поцілунку!
Ми підем в те поле зелене,
Там де річка, де водограй.
Де житнеє поле широке
І білих ромашок розмай.
Ромашки, чарівні ромашки,
Загубились он там у житах.
Білосніжними зорями сяють,
Поряд маки червоні горять.
Буйно цвітуть у цій долині ромашки,
Усе поле біліє в їх пелюстках.
Ці квіти, що серцю такі мені милі,
Поселились ось тут в зелених житах.
Я в житнеє поле далко зайду,
І ромашок білих багато нарву.
Пелюстки будеш ти відривати,
Та й чи любиш, чи не любиш гадати.
І ми поряд з квітами квітнем,
Гарний букет цей додому візьмем.
Хай радість, тепло оте ніжне
Та біла ромашка нам принесе.
Вірш про ромашку для дітей
Дітям особливо близька тема квітів і природи. Тут ви знайдете простий і яскравий вірш про ромашку для дітей, який легко запам’ятати та цікаво читати вголос.
А квіточка моя –
це сонечка сестра
Від сонечка жовтого,
Йдуть білі пелюстки
Царівна я між травами
Й мене так любиш ти.
Розцвіли ромашки в полі,
Пишні, гарні, бо на волі,
Тут очей не відірвеш,
І букетик набереш.
У гаю, на лузі, в полі —
скільки там квіток!
Ми нарвали їх доволі,
потім посідала в колі,
щоб сплести вінок.
У віночку є Ромашка,
ось про неї наша казка.
Цвіла ромашка в полі на межі,
До сонця й вітру бісики пускала,
Аж доки руки лагідні чужі
Ромашку для букета не зірвали.
Ромашко! Ти п’яніла від тих рук,
Ти цілувати їх була готова,
Для них за біль своїх образ і мук
Ти не знайшла докірливого слова.
Благословляла тихо мить ясну,
Коли в його потрапила тенета,
А він тебе і не любив одну,
А лише як прикрасу для букета.
Хоч і пізня осінь була,
В полі ще ромашка цвіла.
А із хмари — сніг випурхав,
На пелюстки квітці лягав.
А ромашки лагідний цвіт
Жовтим очком дивиться в світ…
І від сонця прагне тепла…
Тільки ж пізня осінь була.
Ще й мороз до серця дійде
І нема рятунку ніде.
Ой, ромашко, квітко мала,
Як не в пору ти зацвіла..
Вірші про ромашки українських письменників
Ця підбірка нагадує, що навіть найпростіші речі — як ромашка в полі — можуть надихати та дарувати щастя:
Василь Симоненко “Ромашка”
Цвіла ромашка в полі на межі,
До сонця й вітру бісики пускала,
Аж доки руки лагідні, чужі
Ромашку для букета не зірвали.
Ромашко! Ти п’яніла від тих рук,
Ти цілувати їх була готова,
Для них за біль своїх образ і мук
Ти не знайшла докірливого слова.
Благословляла тихо мить ясну,
Коли в його потрапила тенета,
А він тебе і не любив одну,
А лише як прикрасу для букета.
Ой чи чули ви, сестрички,
Щебетливі пташки?—
Там у лузі біля річки
Зацвіли ромашки…
Луг, неначе у мережці,
Білий весь од кашки.
До ріки біжім по стежці —
Зацвіли ромашки.
Скільки їх жовтаво-білих?—
Полічити важко.
Ми сплели вінки, наділи…
Зацвіли ромашки.
Ніна Воронюк “Ромашка”
На ромашці білій про любов питають:
Любить, чи не любить? Пелюстки зривають.
Не скуби ромашку, їй цвісти весною,
Говори з красою вічно мовчазною.
В ромашковім полі жайвори співають,
І росу пахучу ночі сповивають.
Скроплена дощами, вимита водою,
Це світилка чиста в косах молодої.
Від весни до літа і в порі осінній
Нею пахне купіль, нею пахне сіно.
І в морози зимні пелюстки ті самі
Змалював Художник у віконній рамі.
Бог її плекає і вітри голублять,
Як її полюбиш, то й тебе полюблять.
Не скубіть ромашку, не топчіть ногами,
Це любові квітка у зеленім храмі.
Ромашка завжди залишалася символом ніжності, чистоти та щирості. У віршах, присвячених цій чарівній квітці, поети передають красу природи, легкість літа та глибину почуттів.
