25 віршів про калину

Автор: Єлизавета Руденська
Рубрика: Вірші
28.05.2024;
25 віршів про калину
Содержание

Калина — це не просто мальовнича рослина, що прикрашає українські пейзажі. Її образ глибоко вкорінений у українській культурі, фольклорі та літературі. Її яскраві червоні ягоди й білі квіти здавна символізували красу, кохання, дівочу чистоту, а також материнську любов та журбу.

Вірші про калину, які ми пропонуємо вашій увазі, написані для дорослих дітей. Ці твори допоможуть їм глибше зрозуміти красу та символіку цієї дивовижної рослини, а також відчути зв’язок з українськими традиціями та цінностями.

Вірші про калину для дітей

1.

Червоніли на кущі
Ягоди калини
І зривали снігурі
Мерзлі ті жарини

А які вони смачні
У зимову пору
Я й собі зірву пучок
Й повішу в комору

Будуть сильні холоди
І морози люті
Я узвару наварю
І діточок пригощу

2.

***

Беріть калину –– червоні корали,
Ці кетяги небо і сонце ввібрали,
Напоїть матуся калиновим чаєм,
Недугу ураз, як рукою знімає.

3.

***

Я не груша, я не слива,
Я калинонька вродлива
Я стою в зеленім листі,
У червоному намисті.

4.

***

Ми українці – велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна!
Квітне в садочку червона калина,
Рідна земля для нас всіх – Україна.

5.

***

Я калина красна,
Ягідками вкрилась рясно.
І горять вони вогнисто,
Мов у дівчини намисто.
Калинонька вогниста,
Подаруй своє намисто.
І з тобою ми охоче
Гарний поведем таночок.

6.

***

Стоїть над водою червона калина…
Віками про неї складають пісні, —
Це образ твій світлий, моя Україно,
Він чистий і ніжний, як цвіт навесні.

7.

***

Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхнулась щиро доля,
Материнський білий цвіт.

Посадіть калину в чистім полі!
Хай вона освятить час!
Рід наш дуже любить волю.
Хай же воля любить нас!

Вірші про калину для дітей

8.

***

Біля лугу стояла калина,
На калині гніздечко було —
Соловейкова дружна родина
Його звила собі на добро.

І проходячи мимо калини,
Я завжди зупинявся на мить —
Прислухавсь, як погожої днини
Соловейкова пісня звучить.

Соловей і калина одвічні
Обереги моєї землі —
України то символи вічні,
Наче промені сонця ясні.

І допоки на нашій калині
Соловей буде пісню співать —
Будеш жити і ти, Україно,
І нікому тебе не здолать!

Вірші про калину для дорослих

9.

***

Ой, у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти наших українців з московських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Гей у полі ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали Стрільці Українські з москалями тан!
А ми тую ярую пшеничку ізберемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні Січових Стрільців.
А ми тую стрілецькую славу збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

10.

***

Ось калина над рікою.
Віти стелить по воді.
Хто це щедрою рукою
Їй намистечко надів?
Червонясте, променисте
Розцвітає, як вогні…
Дай хоч трішечки намиста,
Калинонька, і мені.
Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розкошися,
Сонячними променями розмалюйся,
З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.
А ще й срібною росою вмийся чисто,
Надінь свої ягідочки як намисто.

11.

***

Схилилася калина на воду,
Дивилась на красную вроду,
Горобчики з поля летіли,
Всі ягоди з неї об’їли.
У сумі калинонька мила
Все листя у воду зронила
Прийшли за вітрами морози
Замерзли в калиноньки сльози.

На калині мене мати колихала,
В чистім полі щастя-долі побажала.
Ой, калинонько червона, не хилися,
В чистім полі щастя-долі наберися.
Та літа давно минули, одлунали,
Як мене гілля високе колихало.
Знов калина коло млину розцвітає,
Мого рідного синочка забавляє.
Виростай же, мій синочку, мій соколе,
Тобі щастям колоситься рідне поле.
Пролягла тобі на зорі путь орлина,
І в дорогу проводжає цвіт калини.

Вірші про Україну від українських поетів

12.

***

Серед поля, край села
Калинонька зацвіла,
Ніби дівчина в віночку
У вишиваній сорочці
Русу косу заплела.
(Л. Біда)

13.

***

Говорила мати:
— Не забудься, сину,
Як збудуєш хату,
Посади калину.

Білий цвіт калини –
Радість України,
А вогнисті грона –
Наша кров червона.

Зоряна калина –
Це краса і врода
Нашої країни,
Нашого народу.

Пам’ятай же, сину,
Що сказала мати,
Посади калину
В себе біля хати.
(В. Косовський)

14.

***

Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
(Т. Шевченко)

15.

***

Зацвіла в долині 
Червона калина; 
Ніби засміялась 
Дівчина-дитина. 
Любо, любо стало! 
Пташечка зраділа
I защебетала… 
Почула дівчина, 
І в білій свитині 
З біленької хати 
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї 
З зеленого гаю 
Козак молоденький:
Цілує, вітає, −  
За руки хватає.
І йдуть по долині 
Тихою-ходою 
І йдучи співають,
Як діточок двоє;
Під тую калину 
Прийшли, посідали − 
І поцілувались…
Якого-ж ми раю 
У Бога благаєм?
(Т. Шевченко)

16.

***

Пийте дітки цей узвар
Він із ягідок, мов жар
На кущі калини
Росли ці жарини
(Л. Коваль)

17.

***

Козак умирає, дівчинонька плаче:
“Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!”
– Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
Буде з тебе на могилі хороша калина.
“Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха,
Щоб я мала червоніти серед мого лиха?
Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,
Щоб я мала процвітати, як мені досада?
Чи то ж тобі стане миліш домовина,
Як я буду зеленіти – німа деревина?”
– Як упадуть роси на ранні покоси,
То не в мою домовину, а на твої коси,
Як припече сонце веснянії квіти,
Хай не в’ялить моїх костей, тільки твої віти.
Ой, так не затужить і рідная ненька,
Як ти, моя калинонько, моя жалібненька…
Ой, ще ж над миленьким не зросла й травиця,
Як вже стала калиною мила-жалібниця.
Дивуються люди і малії діти,
Що такої пригодоньки не видали в світі:
“Чия то могила в полі при дорозі,
Що над нею калинонька цвіте на морозі,
Що на тій калині листя кучеряві,
А між цвітом білесеньким ягідки криваві”.
Шуміла калина листом зелененьким:
“Ой, що ж се я німа стою над моїм миленьким?
Поки ніж не крає, дерево не грає.
А хто вріже глибоченько, тому заспіває.
А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
То той собі в серце пустить калинову стрілку”.
(Л. Українка)

18.

***

Ось верба, а ось калина, вдалині — зелений гай.
Рідна, мила Україна, найдорожчий в світі край!
Небо радістю ясніє, з джерельця вода біжить…
Скрізь травичка зеленіє… Тож радіти тут і жить!
Сонце ніжно пригріває, на землі справдешній рай,
Щира пісня тут лунає… Найрідніший в світі край!
Україно, рідна й мила, край казок, билин, пісень…
Ти даруєш людям крила кожен час і кожен день.
Тут усі талановиті, вишиванки скрізь цвітуть.
Люди щедрі, працьовиті, в мирі з усіма живуть.
Й мова тут найкрасивіша, хліба щедрий урожай…
Україно, наймиліша, найсвітліший, рідний край!
(Н. Красоткіна)

19.

***

Хай і знов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
„Я – країна Україна –
На горі калина!”
(П. Тичина)

20.

***

Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?
На радощі світу?
Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?

Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
Не страшно і грому,
І світло люблю я, купаюся в ньому.
Купаюся в ньому.
Та вгору не пнуся, бо сили не маю,
Бо сили не маю,
Червоні ягідки додолу схиляю.
Додолу схиляю.
Я вгору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара,
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.
(І. Франко)

21.

***

Ми посадим калину у себе в городі,
Ту калину, що люблять і славлять в народі,
Нашу радість сумну, нашу втіху єдину,
Ми посадим у себе червону калину.

Є на світі плоди і дерева незнані:
Помаранчі, цитрини, кокоси, банани,
Виногради солодкі, інжир і маслини,
А для нас наймиліша – червона калина.

І наїдку мало, й краса небагата,
Не вистигне влітку, терпка й гіркувата.
Восени червоніє, а спіє – в морози.
І не ягоди в неї – кривавії сльози.

Чумаки від’їжджали в далеку дорогу
І калину везли, проти лиха підмогу.
Запорожці пили із калини напій,
Як за правду і волю виходили в бій.

Ми в калині родились, в калині зростали,
В калинові сопілки журбу виливали,
І калину на серці несли в домовини,
На могилах у нас виростали калини.

І цвіла наша доля калиною в лузі,
Розливалась піснями в скорботі і тузі.
Стали душі у нас і терпкі, й гіркуваті,
Бо калинове горе живе в нашій хаті.

Нас давно, як калину, отак поламали,
Як калину червону, в пучки пов’язали,
А ми пута розірвем і будемо жити,
І калину червону ми будем садити.

І садити, й любити, і ніжно плекати,
Їсти ягоди з неї, терпкі й гіркуваті.
Хай нам стукають в серце калинові сльози,
Щоб ми більше не гнулись в негоди і грози.

Розростуться, розквітнуть гаї калинові,
І сопілки заграють мелодії нові,
Кожну душу зігріють, застиглу й холодну,
І розбудять і славу, і силу народну.

То ж давай-но посадим калину червону,
Нашу радість гірку і від зла охорону,
Ми у неї здобудемо мужності й сили,
Щоб калиновий край врятувать від могили.
(І. Коваленко)

22.

***

Писала калина листи з України
До білих російських беріз,
І падали крупні червоні краплини
Чи крові її, чи то сліз.

Писала вона: «Заберіть своїх хлопців,
Що в гості незвано прийшли,
Навіщо в чужій вони гинуть сторонці?
Бої тут тривають страшні.

Вам брешуть нахабно, що хлопці «блукають»,
Їх кинули в жерло війни…
Війна – не навчання…тут дійсно вбивають,
Це ж ваші брати і сини.

Навчать їх стріляти в людей із гармати,
Підступний віддавши наказ.
Чи варто для цього синів в світ пускати,
Щоб тут зупинився їх час?

Ви ж хлопцям хрести одягали на шию,
Вони ж тепер цілять в людей
Із ними одної і мови, і віри
Заради химерних ідей.

Вже дехто ніколи додому не верне,
Рясніють поля від могил,
Живі ж — то каліки, їх доля злиденна,
Птахи, що позбавлені крил.»

Писала калина листи, й розсилала
Зі зграями чорних круків…
Навколо ж калини горіло й палало,
І попіл на землю летів.

Хоч постріли «Градів» лякали калину
Й пожежі змикались в кільце,
Писала, кричала вона до загину
Й була таки справжнім борцем…

Поламані ребра, посічені скроні,
Вже цілих нема гілочок,
І падали краплі червоно-солоні,
Мов сльози церковних свічок.

Бо вся ця земля не росою вмивалась,
А кров’ю людською без меж,
Не сонечком ніжно вона зігрівалась,
А попелом після пожеж…

Писала калина листи з України
У різні куточки Землі:
«Не спіть, поможіть. Нам стріляють у спини.
І знищити хочуть в Кремлі…»

З війною і втратами важко змиритись,
Народ взяв цей хрест і поніс…
І нам до землі тій калині б вклонитись,
За кожен написаний лист,

За щирість її, не підкуплену совість,
Що навіть в вогні не згорить…
І хай ще в країні беріз спить свідомість,
Та скоро весь гай зашумить!

(Л. Васильєва-Лєгостаєва)

23.

***

Вже червоніти почала калина,
Вона вбирає сонця промінці
І соком наливається невпинно…
Між зеленню — червоні острівці…
Всіх радують, бо так чарівно — дуже!
На ягідках — краплиночки роси…
Яка ж душа залишиться байдужа
До рідної і світлої краси…
У цій рослині, справді, дивна сила,
Вона притягує і погляди, й серця…
То ж кожна господиня посадила,
Як подарунок самого Творця.
Щоб для родини оберегом стала,
Дітей у цьому світі берегла.
Від помислів поганих захищала,
І до порогу не пускала зла…
Під вікнами калина червоніє,
То ж літо до завершення іде.
Є оберіг, то й є в людей надія,
Що радість буде, щастя в дім прийде…
(Надія Красоткіна)

24.

***

Відходим від обрядів і традицій
І забуваєм зболені пісні.
Про ту калину, що біля криниці
Так розцвітала щедро по весні.
А восени, коли густі тумани
Вкривали землю в колір молока,
З кущів звисали кетяги багряні:
Це ж для жінок, крім радощів, турботи
(Її ж недарма дивом нарекли),
Варили з неї киселі, компоти
І пироги – калинники пекли.
Бувало, мама, вибравши хвилину,
Намистечко червоних ягідок
На білій ваті ніжно, як святиню,
Любовно укладала між шибок.
Тож хай у кожній хаті, мов обнова,
Красується звабливий, чарівний
Калини кетяг, диво пурпурове,
Мого народу символ чарівний.
(Надія Шаповал)

25.

***

Уже зів’яли всі осінні квіти,
дерева здійняли до неба віти.
Загуслі хмари, снігом обважнілі,
очікують на білі заметілі.
В пожухлих барвах осені — тривога,
бринить зими німа пересторога.
Та раптом до похмурої картини
багрянцем увірвався кущ калини.
Майстерно кольоровий штрих поставив,
палітру сіру пурпуром розбавив.
Зима оторопіло зупинилась,
і ще на тиждень в гості запізнилась.
(Леся Вознюк)

Вірші про калину — це не просто красиві рядки. Це скарбниця української культури, яка передає нам мудрість наших предків, їхні почуття та цінності. Читаючи ці вірші, ми збагачуємо свій духовний світ, стаємо ближчими до свого коріння та відчуваємо єднання з рідною землею. Нехай ці вірші стануть для вас джерелом натхнення та любові до України!

Комментарии

Похожие записи
Сом - це риба, яка вражає своїми розмірами, силою та загадковим образом. Їх можна знайти в прісних водах по всьому світу, де вони займають вершину харчового ланцюга. Загальні відомості Соми ...
14.06.2024
Производство виски в домашних условиях является процессом, отличающимся от алкоголя с менее высоким градусом. Так, например, дрожжи для виски, которые используется при производстве этого напитка, п...
13.06.2024
Підтяжка грудей одна з топових пластичних операцій. Особливо вона актуальна для тих, хто втратив форми після вагітності, пологів чи грудного вигодовування. Адже ці процеси не минають безслідно для ...
13.06.2024