Саргасове море лежить посеред північної Атлантики й не торкається жодного материка. Це єдине море на планеті без твердих берегів. Його тримає не скеля й не пісок, а кільце океанічних течій.
Де розташоване Саргасове море та чому воно не має берегів
На карті його шукають не біля узбережжя, а у відкритому океані — між Америкою та Африкою. Суходолу по краях немає. Тому немає й берегової лінії, до якої можна причалити.
Форму тримає Північноатлантичний субтропічний вир. Це велике коло течій: вода рухається за годинниковою стрілкою й слабше змішується з океаном навколо. Усередині кільця й виникає окреме море.
Контур не стоїть на місці. Течії зміщуються за сезоном, тож площа то більша, то менша. Жорсткої лінії, як у моря з берегами, тут немає.
| Параметр | Значення / Опис |
|---|---|
| Географічні координати | між 23–35° північної широти й 30–68° західної довготи |
| Площа | 6–7 млн км² (змінюється залежно від течій) |
| Максимальна глибина | близько 6995–7000 м |
| Температура води | 18–23 °C взимку, 26–28 °C влітку |
| Солоність та прозорість | солоність 36,5–37 ‰ (близько 36,5–37 грамів солі на кілограм води); видимість углиб до 61 м |
У північно-західній частині цього овалу стирчать Бермудські острови — вулканічні, не материковий берег. Вони не малюють межу моря. Кордон усе одно проводить течія.
Чотири океанічні течії, які утримують кордони моря
По краях вода мчить потужними потоками. У центрі вона спокійніша: кільце крутиться навколо, а поверхня всередині майже стоїть. Так і з’являється море без стінок.
- Гольфстрим: потужна тепла течія на заході.
- Північноатлантична течія: північний рухомий кордон моря.
- Канарська течія: холодна східна межа вздовж узбережжя Африки.
- Північна Пасатна течія: південний потік, що замикає Північноатлантичний вир.
Кордон пульсує разом із сезоном. На карті малюють приблизний овал, а живе кільце води щороку трохи зсувається. Корабель входить у море без землі на горизонті: змінюються колір води, сила потоку й кількість водоростей.
Водорості саргасум та особливості плавучого лісу
Назва пішла від рослин. Португальські моряки побачили бурі водорості з круглими кульками й назвали їх «саргасо». Кульки нагадали виноград сорту sargao.
Sargassum тут живе не так, як водорості біля берега. Кореня немає. До дна вони не кріпляться ніколи. Розмноження вегетативне: шматок відривається просто на поверхні й росте далі сам. На плаву тримають повітряні бульбашки — пневматоцисти, маленькі газові кульки на гілочках.
Маса цього поля велика, але не казкова. Перевірені оцінки дають від 4 до 11 млн тонн. Твердження про трильйони тонн — помилка, наука їх не підтверджує.
Саргасовий ліс — плавучий оазис посеред відкритого океану. У ньому ховаються, їдять і ростуть сотні морських видів. Для багатьох мальків це ще й інкубатор: захисне місце, без якого вони не дожили б до дорослого віку.
Здалеку зарості схожі на бурий луг із жовтими кульками. Під ним не мілина, а кілометри води.
Тваринний світ: загадка міграції вугрів і морські мешканці
Серед листя легко пропустити рибу. Саргасовий морський клоун — це не яскрава риба-клоун із коралових рифів. Він копіює колір саргасуму, а плавці схожі на пошарпані гілочки. Поруч тримаються саргасові морські голки, тонкі, як стебла.
На плавучих жмутах живуть краби, креветки й актинії. Багато з них пристосовані саме до цього килима й поза ним майже не трапляються.
Молоді морські черепахи залазять у водорості, щоб сховатися від хижаків. Для горбатих китів акваторія — важливий коридор: під час міграції через Атлантику вони проходять Саргасове море.
Окрема загадка — річкові вугри. Європейський і американський більшу частину життя проводять у річках. На нерест пливуть сюди тисячі кілометрів: спершу прісною водою, потім морем. Ікру відкладають на великій глибині й після цього гинуть.
З ікри виходять прозорі личинки — лептоцефали. На дорослого вугра вони не схожі. До Європи й Америки їх несе Гольфстрим. Біля берегів личинка стає маленьким вугром і заходить у річки. Цей шлях на початку XX століття простежив данський океанограф Йоганнес Шмідт.
Міфи про цвинтар кораблів і Бермудський трикутник
У 1492 році експедицію Христофора Колумба це море злякало. Навколо водорості, дна не видно — морякам здалося, що кораблі сіли на мілину посеред океану. Мілини не було.
Пізніше з’явився міф про «цвинтар кораблів». Ніби саргасум обплутує судна й тягне їх на дно. Так не працює. Вітрильники застрягали в кінських широтах — смугах, де тижнями немає вітру. Вітрило висне, корабель стоїть. Водорості його не тримають.
Західна частина Саргасового моря перетинається з Бермудським трикутником. Звідси чутки про зникнення без сліду. Наука паранормальних причин не знайшла. Інциденти пояснюють мінливою океанічною погодою й раптовими штормами. Свою роль відіграють і помилки людей.
Кінські широти — це смуга штилю, а не пастка з рослин. Назва лишилася від старих вітрильних маршрутів, де кораблі могли стояти днями без жодного пориву.
Екологічний стан і наукові дослідження акваторії
За цією водою стежать давно. Океанографічна станція Hydrostation S веде спостереження з 1954 року. Програма BATS — довгі виміри біля Бермуд — працює з 1988 року. Разом вони зібрали один із найдовших рядів даних у відкритому океані: температуру й кількість солі.
У грудні 2023 року в журналі Frontiers in Marine Science вийшло дослідження за 40 років. Вода в морі потеплішала на 1 °C і стала солонішою. Кислотність зросла більш ніж на 30 %. Істотам, які будують мушлі й скелети з кальцію, від цього важче: оболонка формується гірше.
Течії збирають не лише воду. У тому самому вирі кружляє пластик — так у північній Атлантиці зібралася сміттєва пляма. Пляшки й дрібні уламки плутаються з саргасумом. Тварини ковтають їх замість корму.
У 2014 році створили Комісію Саргасового моря. Вона зводить дані країн і науковців та домагається охорони води, у якої немає берега й тому немає одного господаря.
